постигая природу страху
Борючись зі страхом, ми тим самим пригнічує його, прагнучи уникнути переживання, яке присутнє в даний момент. Якщо і може статися так, що переживання відповідає моменту, і ми знаходимося саме тут, в цій точці - то це мить усвідомленні. Отже, ми присутні, ми не уникли переживання, не покинули себе в даний момент.
Таке переживання здатне змінити нас, наше розуміння. Воно надасть вплив на наше життя. Воно життєво, воно інтенсивно, воно буде завершено в цей же момент і не стане психологічної пам'яттю, не зробить наші внутрішні корені більш напруженими, гіркими і скорботних. Тоді ми дорослішаємо не тільки біологічно, але розвиток отримує і наша психологія. Ми починаємо жити, вносячи потроху усвідомлення у своє життя, в своє власне розуміння.
Але частіше буває по-іншому, коли ми живемо від обумовленість. І тоді нам не потрібно бути присутнім - ми просто реагуємо, злими на себе за те, що боїмося, розщеплюється, стаємо незадоволеними собою і компенсаційні вимагаємо від себе досконалості, тому що наше прагнення - подобатися іншим і бути коханими, адже безлюбовная життя для людини - важка ноша. Але для кохання потрібна усвідомлення, для кохання потрібна щирість, чистота нашого серця, щоб ми могли розрізняти тон любові.
Ну, а якщо ми знаходимося в боротьбі з власним страхом, пригнічує його, то незабаром у нашому житті не знайдеться містечка, де б ми не боялися. Тоді ми є страх, страх за себе, страх бути, страх не бути. Подавлені саме єство, подавлена сама справжність, немає разумности, залишається уникнення життя, яке робить нас паралізованим через відчуття власної неспроможності. А досвід продовжує підтверджувати, що нездатність жити зростає. І розум плекає бажання, які повинні компенсувати цю нездатність, вимагаючи здійснити сверхакт всього життя, не зробивши вірно перший крок.
Перший крок - це привнесення усвідомлення, це погляд на себе такого, як є, без придушення, щоб все, що ми відчуваємо, могло пройти перед нашим поглядом, і ми як вчені - дослідники могли засвідчити кожну мить, не відмовляючись від себе . Увійшовши до прийняття себе, ми припиняє болісне існування, ми більше не зо себе страх і не стаємо ізгоями у власному домі. Ми не ведемо боротьбу з сумнівами, тому що ми знаємо, що яке б рішення не було прийнято, поки ми не невинні, буде існувати й інша частина - сумнів.
І тоді ми залишимо все так, як є, і ще більш пильними, щоб побачити завершення прийнятого рішення, яке, проходячи через життя, покаже нам результат, завдяки якому ми буде навчатися від моменту до моменту, розходження всі тонкощі і нюанси внутрішнього і зовнішнього руху життя. Ми все більше будемо зближається з самим собою і з тією ясністю, яка виникає завдяки такому правдивому поводження з собою і життям. Відповідальність буде зростати, а уникнення висихати, і тоді про страху, та й ні про що подібне, не доведеться турбуватися. Ми завжди зможемо розумно розпорядитися одним днем. Це і буде мистецтвом життя.